Пошук по сайту


38. Семіотика як наукова дисципліна,її основні розділи - 2. Основні теоретичні концепції культури

2. Основні теоретичні концепції культури

Сторінка4/7
1   2   3   4   5   6   7

38. Семіотика як наукова дисципліна,її основні розділи

Семіотика (від грец. semeion знак, ознака), наука, що досліджує засоби передачі інформації, властивості знаків та знакових систем у людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури), або у самій людині (зорове, слухове сприйняття тощо). Семіотика — це наука, яка вивчає знаки і знакові процеси.

Семіотика — молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857—1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839—1914) і Чарльз Морріс (1901—1978). Фердинад де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав «семіологією”. Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін «семіотика”. Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю «Основи теорії знаків», що стала першим систематичним викладом семіотики як науки.

Семіотика на сучасному етапі її розвитку — це міждисциплінарна наука. Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни.
39. Основні функції культури

Основні функції культури:

адаптаційна дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в сус­пільстві оцінок і форм поведінки.

пізнавальна ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визна­чення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу

аксіологічна (ціннісна) дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розгля­дається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні.

інформаційна дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію.

комунікативна (діалог культур) передачу культурних ціннос­тей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зоб­раження і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.

нормативна відпрацьовуван­ня і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

гуманістична реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

людинотворча (соціалізація особистості) виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возве­личення і ушляхетнення.

виховна : культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального сере­довища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвит­ку людства, людини.

світоглядна син­тезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових.
40. Знаки, які використовуються в культурі см.№5
41. Основні властивості символів

Слід відмітити, що знакову природу, а відповідно й спроможність бути культурними феноменам, набувають не тільки творіння РУК людини, але й природні явища, коли вони стають предметами її духовної діяльності. Задіюючи їх у свій духовний світ, люди наділяють їх «людським» (моральним, естетичним, релігійним) змістом. Такими стають образи хитрої лисиці, чи боязливого зайця у народних казках, постійні описування веселки чи заходу сонця, містичні інтерпретації затемнень, комет тощо. Виверження вулкана — природне явище, і як таке воно лежить поза сферою культури. Але коли воно усвідомлюється як прояв гніву богів або як трагедія людського безсилля перед загрозливою стихією («Останній день Помпеї» К.П. Брюлова), то стає знаком, символом, у якому люди усвідомлюють особливий «позаприродний смисл». І це надає йому значення явища культури.

Символами, носіями особливого смислу стають і самі люди. Коли вони виступають один для одного не просто як живі істоти, а як кінозірки, письменники, політичні діячі, представниками тієї чи іншої професії, гуру тощо, тоді це є не що інше ж культурний феномен (наприклад хвороблива людина, яка проголошена монархом чи папою, стає могутньою і священною «величністю» чи святістю. Якщо ж вона повалена, вона втрачає свою соціокультурну цінність і її могутність, функції, соціальний стан і особистість докорінно міняються. Із величності чи святості вона може стати презирливою чи ненависною людиною).

42. Ціннісно-нормативний вимір культури.

Будь-яке суспільство або окрема соціальна група повинні упорядковувати відносини в своєму середовищі, послабляти тенденції, які ведуть до розладу і свавілля, усувати вплив стихійних настроїв. Суспільство також повинно погоджувати дії окремих осіб і груп, приводити їх у відповідність зі спільними інтересами. Наведення порядку може бути досягнуте через насильство і примус, політичне, ідеологічне або психологічне маніпулювання суспільством. Однак стійке і дійове саморегулювання соціальних відносин досягається також і через культурні норми. Вони забезпечують добровільну і свідому співпрацю людей, спираються на формалізовані мотиви і потреби, які відповідають ухваленим цілям, стимулюють стабільні стосунки в колективі, що спираються на звичні очікування.

Культура регулює виробничу і творчу діяльність людини і особливі форми спілкування між людьми, формуючи при цьому певні трудові, естетичні, етичні, правові та інші навички. Норми культури в їх зовнішньому вираженні передбачають своєрідну символіку, визначену знакову систему, часом досить складну. Перетворення правил і норм культури на стабільний регулятор діяльності людини передбачає, що вони засвоюються людиною, стають її внутрішнім переконанням. Тобто норми культури - це певні зразки, правила поведінки або дії, які стали внутрішніми регуляторами людських дій.

Нормативний бік культури виявляється в таких формах, як обряд, ритуал, етикет, канон, стандарт.

Обряд - це традиційна символічна дія, яка супроводжує важливі моменти життя людини і суспільства, покликана сприяти зміцненню соціальних зв'язків. Наприклад, емоційним і в той же час суспільно значущим є весільний обряд. Форми його в різних етнічних традиціях різноманітні, але спільна основа - освячення нового етапу в житті людини і побажання сімейного благополуччя - у всіх народів незмінна. Символом такого благополуччя в різних етнічних традиціях є, наприклад, рис (Англія, США), пшеничне зерно або хміль (Україна, Естонія та інш.), коржик прісного хліба (азіатська народність).

Ритуал - це вид обряду, який являє собою форму складної символічної поведінки, що історично склалася, впорядковану систему дій, яка покликана підкреслити особливу цінність і значущість для людини певних соціальних відносин або процесів. Ритуал відіграє важливу роль в історії суспільства як традиційно вироблений метод соціального виховання. Всім відома детальність дипломатичних і урочистість військових ритуалів (привітання або прощання зі знаменом).

Етикет як норма культури являє собою встановлений порядок поведінки людини в рамках тієї або іншої соціальної групи. Поведінковий етикет останнім часом привертає все більшу увагу молоді, ділових кіл. У цьому інтересі простежується прагнення до краси і зручності у спілкуванні. Основна соціальна функція етикету - це закріплення внутрішньогрупових і міжгрупових культурних відмінностей (наприклад, придворний, діловий етикет).

Канон - зведення положень, які мають догматичний характер. Слово "канон" має декілька значень: 1) біблійний канон - сукупність книг Біблії, що визнаються церквою “богонатхненними” і застосовуються в богослужінні як “священне писання”; 2) церковний канон - правила в галузі догматики, культу, організації церкви, зведені християнською церквою в закон; 3) канон в мистецтві означає стійке правило художньої діяльності, художні принципи.

Стандарт як вид культурної норми широко використовується в науці, техніці, виробництві. Стандарт являє собою певний зразок (еталон), який приймається як вихідний для зіставлення з ним інших подібних об'єктів. Сучасне масове, серійне виробництво продукції не може існувати без стандартизації, встановлення жорстких параметрів технології виробництва, обов'язкових параметрів якості продукції, яка випускається.

Норми культури мінливі. Вони піддаються тим же трансформаціям, яких зазнає суспільство. Разом з тим, норми культури забезпечують надійність, передбачуваність і загальнозрозумілість поведінки.

Прийнято розрізняти норми загальнолюдські, національні, класові, групові, міжіндивідуальні. Вимоги, які витікають з цих різновидів норм, нерідко розходяться між собою. Група може вимагати від своїх членів дій, які засуджуються суспільством. Іноді, наприклад, колектив виявляє терпимість до порушень норм, неухильного дотримання яких вимагає суспільство.

Норми диференційовані за соціальними структурами, в різних соціальних групах вони можуть відрізнятися за своїм змістом. Норми підтримують дистанцію між класами, професійними групами, станами, забезпечуючи механізм розподілу знань і типів діяльності та відповідно соціального статусу і привілеїв.

Норми відрізняються одна від одної ступенем обов'язковості. Можна виділити спонукальні норми (самовдосконалюйся!) і заборонні норми (не говори неправди!).

Стійкі норми зберігаються протягом багатьох поколінь, отримують етичне обґрунтування, нерідко освячуються авторитетом релігії і підтримуються законом. Часом норми зберігаються ще довгий час після того, як вони втратили свою ефективність, перетворившись в пусті ритуали, в застарілий стиль.

Таким чином, культурні норми - це норми, які підтримують стійкі принципи комунікації, взаємодії між індивідами і різними групами. Різке відхилення від прийнятих норм може розглядатися як ненормальна поведінка, якщо, звичайно, воно не отримає статус оригінальності або талановитості. Норми культури мають велике значення в житті кожної людини і суспільства.
43. Історична типологія культури

Характерні риси історичного типу культури:

  1. Спосіб створення матеріальних цінностей;

  2. Відношення до природи

  3. Неписані правила поведінки;

  4. Самоусвідомлення і само ідентифікація;

  5. Світогляд;

  6. Сприйняття інших народів;

  7. Суспільна форма організації індивідів.

історичний розвиток світової культури буде поділятися на культуру первісного, ранньокласового (давнього), середньовічного (феодального), буржуазного (Новий час) суспільства і соціалістичного суспільства.

Однак первісна, ранньокласова, феодальна культури мали одну суттєву спільну рису - це були аграрні культури. Змінювались епохи, засоби виробництва, але суть залишалася попередньою. Існувала "пара": фізична сила людини - природа. К. Томпсон ввів поняття трьох віків: кам'яного, бронзового, залізного.

З першою спробою цілеспрямованого вирощування сільськогоспо­дарських культур розпочинається найбільш довготривалий історичний етап - етап аграрної культури.

що ранньоземлеробська (аграрна) культура зародилася на Близькому Сході в період докерамічного неоліту

Наступний етап у розвитку аграрної культури пов'язаний з формуванням перших ранньокласових держав. Найдавніша світова цивілізація Єгипту зародилась в Північно-Східній Африці.

Пізніше виникають культури давніх цивілізацій Африки, Південної Аравії, Месопотамії, Малої Азії, Ірану, Закавказзя, скіфів, Середньої Азії та інші. Вони існували в період з III тисячоліття до Р.Х. до IV ст. нашого часу. Несхожі між собою, рознесені в часі і просторі, але всі вони мали єдину спільну рису - це були цивілізації аграрних культур.

У IV ст. нашого часу колись могутня Римська імперія розпадається на західну і східну частини. На сході, де в кінці III ст. утвердилося християнство, виникає нова імперія, що пізніше дістала назву Візантійської. На заході протягом декількох століть продовжувався процес формування держав, що пізніше склали західноєвропейську середньовічну спільноту. Період культурного розвитку Західної Європи (V-ХІV ст.) поділяють на три частини: раннє, класичне, пізнє середньовіччя.

Зародження буржуазних відносин в італійських містах в першій половині XV ст., наукова революція XVII ст., переростання ремесла у мануфактуру започаткували глибинні зміни в житті тогочасного суспільства.
44. Сутність еволюціоністської концепції Г.Спенсора.

Еволюціоністську концепцію культури запропонували американський етнограф Льюіс Морган (1818-1881), англійський історик Едвард Тайлор (1832-1917) та англійський соціолог Герберт Спенсер (1820-1903). Узагальнивши емпіричні етнографічні матеріали, вони обґрунтували закономірності розвитку культури всіх народів. Сутність еволюціоністської концепції полягає в обгрунтуванні принципу єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. У своїй книзі "Первісна культура" Е. Тайлор дійшов висновку, що розвиток кожного народу відбувається прямолінійно - від простого до складного. Культура, указував він, є результатом діяльності людини, специфічним способом її пристосування до навколишнього середовища. Факторами впливу на таке пристосування він назвав кліматичні умови та географічне розташування території, на якій проживає етнос. Вчений також дослідив форми функціонування культури всіх народів - звичаї, обряди, традиції, вірування, одяг, їжу, знаряддя праці, житло, мистецтво тощо, вказуючи на їх універсальність. Проте у витоках культури, вважав Е. Тайлор, лежать міф і ритуал, тобто культура постає із внутрішньої природи людини.
45. Концепція культурно-історних типів М.Я.Данилевського

Данилевський – відомий рос. Природознавець, що зробив спробу теоретично обгрунтуватти концепцію багатолінійного і замкненого розвитку культури на основі застосування методології систематизації в біологічній науці. В історії людства він виділив11 самобутніх типів культури:інд., китайську, іранську, єгипетську,халдейську, грецьку, римську, аравійську, германо-романську, слов’янську. Кожний культурно-історичний тип виникає з етнографічного матеріалу, після того входить у період розквіту, а потім зазнає занепаду. Інакше, кожний тип культури проходить в основному 3 фази свого розвитку: етнографічну, державну та цивілізаційну. Перехід до цивілізації хар-ся розтратою культ. Потенціалу. Самобутність культури на думку Д., в особливому складі душі народу, тому його нац. Хар-р залишається незмінним при взаємодії культур. Його концепція стала одним з теоретичних джерел теорії панславізму і шовінізму.
46.Концепція соціокультурної динаміки Сорокіна

Вся фісторія соціокультурного світу провляє себе як завжди нова, невичерпна у своїй творчій здатності, різноманітності, перетвореннях і відмінностях у б-я момент свого існування. У б-я сфері к. Часто нова чсистема змінює віджилу. Аналізируючи динаміку к. , П.Сорокин ставить питання: в якому напряму відбуваються зміни у цій сфері людського буття?На його думку, нинішня пануюча мат. Суперсистема поступово замінюється релігійним, ідеалістичним типом к.. Занепад сучасної зах. К. Створює можливість появи іншої к. Системи. Прихід нової суперсистеми, зумовленої дією « принципу іманентних змін», означатиме народження нової к., що здатна виправити, якось оновити «ту систему к» , що деградує. Цикл к. Процесів відбувається у власному колі, проходить «у холостому русі», відірвано від суспільної практики. В кінгцевому підсумку одні ідеї породжують і замінюють інші. В основі суперсистеми лежать 3 основні типи культур: чуттєвий, для якого властиве чуттєве сприймання навколишнього світу, ідеаціональний тип, для якого характерний раціональний підхід до дійсності, ідеалістичний, що грунтується на інтуїтивістському методі пізнання. Кожна форма має свою першооснову, яка складає матеріальне й ідеальне начала. Саме ці начала визначають тип культури і відповідний йому світогляд.
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

2. Основні теоретичні концепції культури Культурологія порівняно...
Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу І пов'язане з філософськими...

Форми І методи роботи з обдарованими дітьми
Основні теоретичні відомості (властивості формулюються для натуральних чисел)

„Кондорсе про основні епохи історічного процессу”
У філософії існують концепції, у яких історична взаємодія людини І природи розглядається з погляду розвитку сутності людини, форм...

З охорони праці під час занять
Правила безпеки під час занять із фізичної культури та спорту поширюються на всіх учасників навчально-виховного процесу під час організації...

Пояснювальна записка Підготовлені Заходи спрямовані на розкриття...
Підготовлені Заходи спрямовані на розкриття мети, положень І завдань «Концепції національно-патріотичного виховання дітей І молоді»,...

О. С. Бібко Київський національний лінгвістичний
У даній статті здійснено спробу розглянути основні принципи організації навчального процесу в середній школі Японії, а також зміст...

Курсова робота
Розділ теоретичні розробки вітчизняних вчених щодо причин І проявів девіантної поведінки

Тов харківська приватна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «лєствіца» харківської області
Згідно річним планом школи на 2015/2016 навчальний рік та з метою сприяння розвитку мовної культури, виховання поважливого ставлення...

В.І. Лозова, Г. В. Троцко теоретичні основи виховання І навчання
Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів педагогічних

Методичні рекомендації щодо викладання фізичної культури у 2016/2017 навчальному році
...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

f.lekciya.com.ua
Головна сторінка