Пошук по сайту


Література

Література

Сторінка1/5
  1   2   3   4   5


Формування предметної (інформаційної) компетентності на уроках фізики у учнів базової школи.
Зміст

Вступ …………………………………………………………………………..3

Розділ 1.Теоретична частина.

    1. Поняття і сутність компетентності. Ключові компетентності. ………..4

    2. Шляхи формування компетентності учнів………………………………6

    3. Формування предметної компетентності учнів базової школи………..8

    4. Підходи до оцінювання сформованості основних груп компетентностей учнів……………………………………………………………………….13

Розділ 2. Практична частина.

2.1 Можливості фізики щодо формування основних груп компетентності учнів……………………………………………………………………………16

2.2 Державний стандарт базової та повної загалньої середньої освіти……21

2.3 Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з фізики …………22

2.4 Програма з фізики 7 – 9 класи……………………………………………26

2.5 Календарне планування Ф – 7, 8…………………………………………35

Висновки……………………………………………………………………….39

Література……………………………………………………………………...40

Додатки……………………………………………………………………… 41

Вступ.

Компетентнісний підхід в освіті - це відповідь на вимоги часу. Динамічні зміни життя, постійне оновлення інформації зумовлюють потребу у членах суспільства - фахівцях, які здатні оперативно адаптуватись, навчатись протягом життя, неперервно розвиватись


Провідні освітянські документи визначають компетентнісно орієнтований підхід пріоритетом розвитку сучасної вітчизняної системи освіти. Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти, концепція профільного навчання у старшій школі та інші базові освітянські документи ґрунтуються на компетентнісній стратегії.

Загальнопедагогічні проблеми формування компетентностей школярів розглядають Н. Бібік, С. Бондар, М. Гончарова-Горянська, Л. Гузєєв, І. Гушлевська, О. Дахін, І. Єрмаков, О. Локшина, А. Маркова, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, Дж. Рамен, С. Трубачова, П. Хоменко, А. Хуторськой, С. Шишов, І.В.Родигіна. Отже, презентованість і в директивних і концептуальних документах, і в наукових розвідках вітчизняних і зарубіжних педагогів свідчить про те, що компетентнісний підхід до навчання стає освітянською реалією. Об'єктивним є поступ в усвідомленні сутності компетентності як педагогічного явища, у пропозиціях до виокремлення груп компетентностей як пріоритетів національної системи освіти. Однак дуже гострою залишається проблема реального застосування компетентнісного підходу, визначення процесуальних та організаційних основ його впровадження, проблема формування компетентності учнів у навчально-виховному процесі. Розв'язання цієї проблеми має вийти за межі теоретичних обговорень у площину інструментального прикладного застосування.

Розділ 1. Теоретична частина.

1.1 Поняття і сутність компетентності. Ключові компетентності.

В українській педагогіці спроба пояснити поняття «компетентність» та «компетенція» триває понад десяти років.

За Хуторським, «компетенція» - це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості:

  • Знань, умінь;

  • Навичок;

  • Способів діяльності.

Серед численних дефініцій поняття «компетентність» віддамо перевагу офіційним визначенням.

У «Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти» компетентність визначається «як загальна здатність, яка базується на знаннях, уміннях, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню».

Компетентність – це володіння людиною відповідною компетенцією. Освітня компетенція – це певний рівень розвитку особистості учня. Він пов’язаний, перш за все, з якісним опануванням змісту освіти. Але треба пам’ятати, що компетенція не зводиться лише до сукупності знань та навичок учнів. Міжнародна комісія Ради Європи розглядає це поняття як загальні або ключові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації. Таким чином, компетенція – це здатність розв’язувати завдання і проблеми, здатність, маючи певні знання, діяти та виконувати поставлені задачі.

Отже, компетентність – це мобільні знання, які постійно оновлюються; гнучкі, дієві методи, які дають можливість використовувати ці знання у конкретній ситуації; критичне мислення, яке дозволяє оцінювати окремі ідеї щодо можливості їх використання в тій чи іншій ситуації.

Цей взаємозв’язок можна виразити схемою:



Людина, яка поєднуватиме в собі всі ці якості, стане високо компетентним спеціалістом.

Українські педагоги виділяють такі компетентності:

  • Ключові;

  • Загально предметні;

  • Предметні.

Отже, особистість, яка формується в сучасній школі, - це особистість, у якої мають бути сформовані всі життєві компетентності. Саме така особистість зможе успішно само реалізуватися в соціумі як свідомий громадянин, високий професіонал, особистість, здатна захищати свої життєві цінності, а також піклуватися про інших.

1.2 Шляхи формування компетентностей учнів.

Формування компетентностей учнів зумовлене не тільки реалізацією відповідного оновленого змісту освіти, але й адекватних методів та технологій навчання. Перелік цих методів є досить широким, їх можливості – різноплановими, тому доцільно окреслити провідні стратегічні напрями, визначивши, що єдиного рецепту на всі випадки життя, не існує.

  • Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви формуєте.

  • Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, пов’язаною з вивченням предмета.

  • На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Сьогоднішній активний учень – завтрашній активний член суспільства.

  • Ставте учнів в ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами, що спостерігаються, та наявним знанням.

  • Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально – пізнавальної діяльності, навчайте їх вчитися.

  • Слід якомога частіше використовувати питання «чому?», щоб навчити мислити причинно: розуміння причинно – наслідкових зв’язків є обов’язковою умовою навчання.

  • Пам’ятайте, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці.

  • Привчайте учнів думати та діяти самостійно.

  • Частіше практикуйте творчі завдання.

  • Слід частіше показувати учням перспективи їх навчання.

  • Використовуйте схеми, плани, щоб забезпечити засвоєння системи знань.

  • Подавати знання у цілісних логічних структурах.

  • У процесі навчання обов’язково враховуйте індивідуальні особливості кожного учня.

  • Будьте обізнаними з останніми науковими досягненнями із свого предмета.

  • Навчайте так, щоб учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю.


1.3 Формування предметної компетентності учнів базової школи.

Однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти виступає практичне формування компетентності учнів. Визначення шляхів і механізмів цього формування ґрунтується, на проекції ідей компетентнісного підходу на структуру, закономірності та реалії педагогічного процесу.

Логічним початком будь-якої діяльності є усвідомлення мети.

Мета навчання як компонент педагогічного процесу та як передбачений кінцевий результат навчання полягає у формуванні та розвитку особистості учня, розкритті його здібностей і талантів.

У контексті освітніх реалій сьогодення ця мета може конкретизуватись як підготовка учнів до життя, розвиток їх інтелектуальних і творчих здібностей, опанування знань, актуалізація вмінь, затребуваних життям, - уміння спілкуватись, контактувати з іншими людьми, у тому числі задля розв'язання конкретних проблем, уміння опрацьовувати інформацію, гнучко реагувати на зміни в житті тощо. Отже, мета навчання виступає нині як формування життєвої компетентності учнів.

Фізика є фундаментальною наукою, яка вивчає загальні закономірності перебігу природних явищ, закладає основи світорозуміння на різних рівнях пізнання природи і дає загальне обґрунтування природничо – наукової картини світу. Сучасна фізики крім наукового, має важливе соціокультурне значення. Вона стала невід’ємною складовою культури високотехнологічного інформаційного суспільства.

Фундаментальний характер фізичного знання як філософії науки і методології природознавства, теоретичної основи сучасної техніки і виробничих технологій визначає освітнє, світоглядне та виховне значення шкільного курсу фізики як навчального предмета.

В основній школі закладаються основи фізичного пізнання світу: учні опановують суть основних фізичних понять і законів, оволодівають науковою термінологією, основними методами наукового пізнання, у них формуються початкові уявлення про фізичну картину світу.

Завданнями основної школи є:

  • Сформувати у учнів базові фізичні знання про явища природи, ознайомити учнів з діяльністю і внеском відомих зарубіжних і вітчизняних фізиків;

  • Розкрити суть фундаментальних наукових фактів, основних понять і законів фізики…

  • Спонукати учнів до критичного мислення, застосовувати набуті знання у практичній діяльності, для адекватного відображення природних явищ засобами фізики;

  • Сформувати у учнів початкові уявлення про фізичну картину світу, на конкретних прикладах показати прояви моральності щодо використання наукового знання в життєдіяльності людини і природокористуванні, тощо.

Зміст освіти може бути реалізований через певні методи навчання. Загальнодидактичне трактування методів навчання «як навчати?» у реаліях компетентнісного підходу може бути переформульоване: «як навчати, щоб формувати компетентність учнів?». Із численного арсеналу методів навчання адекватними завданнями компетентнісного підходу дослідники називають метод проектів, портфоліо, освітні технології «Дебати» та «Розвиток критичного мислення через читання та письмо». І. Підласий обґрунтовує ефективність технології продуктивного навчання, у попередніх роботах було здійснено співвіднесення з компетентнісною ідеєю можливостей цієї технології, як і реалізації діяльнісного підходу. До цього переліку з повним правом мають бути долучені частково-пошукові та дослідницькі методи навчання, які передбачають самостійну активну діяльність учнів, задіяння та розвиток їх творчого потенціалу, уміння самостійного опрацювання додаткових джерел, комунікативні (особливо за умови роботи у групі) та організаційні вміння.

Не претендуючи на вичерпну характеристику всіх методів і технологій навчання, які можна використати для реалізації компетентнісного підходу, можна відзначити, що ознакою, визначальною рисою цих методів є активна діяльність учнів як суб'єктів педагогічного процесу. Інформаційно-рецептивні та репродуктивні методи навчання очевидно є неспроможними повною мірою забезпечити досягнення мети формування компетентності школярів. Використання цих методів має сформувати базу для реалізації активних методів навчання, так само як діяльність репродуктивного рівня має стати підґрунтям конструктивної та творчої діяльності. Перегляд ролі інформаційно-рецептивних і репродуктивних методів у структурі навчального процесу та необхідність зменшення їх питомої ваги на користь активних методів навчання є очевидними.

Логічним продовженням огляду методів навчання є характеристика форм організації навчальної діяльності учнів. Фронтальна форма організації передбачає одночасне виконання однакової для всіх учнів роботи. Це найменш затратна для вчителя форма, але водночас і найменш результативна, виходячи з різного ступеня підготовки, реального фонду знань, комплексу психологічних характеристик учнів. Виходячи з цього, фронтальне опитування навряд чи може нині розглядатись як обов'язковий та тривалий за часом елемент уроку. Значно більший навчальний результат може забезпечити реалізація індивідуальної форми організації навчальної діяльності, яка передбачає врахування індивідуальних особливостей, темпу, рівня підготовки та навчальних можливостей учнів. Індивідуальна форма організації навчальної діяльності сприяє становленню самостійності, активності, відповідальності, і це робить реалізацію названої форми адекватною задачам формування компетентності учнів.

Недоліки фронтальної (відсутність диференціації) та індивідуальної (відсутність спілкування та контактів між учнями) форм можуть бути компенсовані завдяки груповій формі організації навчальної діяльності. Правильно організована робота в парах, групах чи мікрогрупах дозволяє забезпечити активну діяльність учнів, передбачає розподіл обов'язків між ними, виконавчу та організаційну ініціативу, актуалізацію як досвіду самостійної діяльності, так і спільної роботи над розв'язанням конкретного завдання. Саме групова робота найбільш узгоджена з реаліями професійної діяльності дорослих. Таким чином, визначаючи ієрархію форм організації навчальної діяльності учнів у контексті компетентнісного підходу, можна дійти висновку про пріоритетність групової та індивідуальної форм організації навчальної діяльності.

У системі компетентнісного підходу до навчання нових акцентів набувають вимоги до засобів навчання. Формування інформаційної компетентності передбачає обов'язкове використання в навчальному процесі комп'ютерної техніки й медіазасобів і забезпечення оволодіння учнів прийомами опрацювання інформації. Серед дидактичних збірників доцільно віддати перевагу таким з них, які містять комунікативно-ситуативні завдання, завдання, що вимагають залучення досвіду школярів, наближені до життя, що стимулюють активну мисленнєву діяльність учнів. Засобом проходження учнем власної освітньої траєкторії може стати програма самоосвіти.

Діяльність головних суб'єктів педагогічного процесу в контексті реалізації компетентнісного підходу до навчання також зазнає певних змін. Нові акценти в діяльності вчителя пов'язані з перерозподілом пріоритетів його функцій - від інформаційної до організаторської, консультативної, управлінської. Учитель має бути зараз не транслятором інформації, а організатором спрямованої на розв'язання навчальних завдань діяльності учнів. Закономірною є зміна акцентів і в учнівській діяльності - вона має бути активною, передбачати самостійну й самоосвітню роботу.

Компетентнісний підхід - це орієнтир національної системи освіти. Для того щоб він повною мірою став реальними, необхідна екстраполяція його ідей на педагогічний процес. Оскільки особливістю компетентнісного підходу є нова мета навчання, очевидним стає те, що відповідно до неї мають бути адаптовані всі компоненти навчального процесу. Тільки за умови охоплення всього педагогічного процесу можна досягти формування компетентності учнів як інтегрованого результату навчання.

1.4 Підходи до оцінювання сформованості основних груп компетентностей учнів.

Результат навчання обов’язково підлягає оцінюванню. Виходячи з того що компетентність – це кінцевий результат навчання, актуалізується проблема визначення критеріїв оцінювання сформованості цієї загальної здатності. Оцінювання має бути рівневим і, напевне, співвідноситися з рівнями оцінювання навчальних досягнень. Можна провести паралелі між рівнями навчальних досягнень та характером домінуючої діяльності учнів, як пропонує М.Савчин, чи покласти в основу співвідношення інформаційний підхід – вміння оперувати інформацією з утворенням продукту навчально – пізнавальної розумової діяльності (М.Гузик). Найбільш наочно таке співвідношення можна представити у вигляді таблиці.

Рівні навчальних досягнень

Інформаційний підхід

Діяльнісний підхід

1.Початковий

Відповіді учня – елементарна, фрагментарна, характеризує початкові уявлення про предмет вивчення

Одиниці інформації – понятійно – термінологічні знання та готові теоретичні узагальнення

Домінантна діяльність - розрізнення

2.Середній

Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв’язувати завдання за зразком.

Класи – набір фактичного матеріалу, згрупованого навколо одиниць інформації

Розрізнення та запам’ятовування. Репродуктивна діяльність.

3. Достатній

Учень знає, самостійно застосовує знання, володіє розумовими операціями, вміє робити висновки, самостійно здійснює основні види навчальної діяльності.

Системи – сукупність класів інформації, об’єднаних тими чи іншими логічними зв’язками.

Розрізнення, запам’ятовування, розуміння, вміння та навички. Репродуктивно – продуктивна діяльність ( змішана).

4. Високий

Знання учнів є системними, їх застосування – творчим, діяльність має дослідницький характер, сформована особиста позиція.

Трансформації та імплікації – нові системи, утворені шляхом творчого переосмислення, переформування вихідних систем з метою пристосування їх до вирішення тих чи інших навчальних завдань.

Розрізнення, запам’ятовування, розуміння, вміння та навички, перенесення. Продуктивна творча діяльність.
  1   2   3   4   5

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

З української літератури І курс (січень червень 2015 р.) Рекомендована література Основна
Українська література: Підручник для 10 кл середньої школи / В. М. Борщевський К.: Освіта, 1992. 317 с

Робоча програма дисципліни «Загальна педагогіка»
Музичне мистецтво, 020205 Образотворче мистецтво, 020207 Дизайн, 020302 Історія, 020303 Філологія. Українська мова та література,...

Література вступ
Формування екологічної компетентності учнів як складова частина навчальної діяльності

Література рідного краю
Особистісно-орієнтований підхід у системі превентивної педагогіки та правової освіти підлітків

Література Вступ
Парфенюк Тетяна Григорівна, вчитель української та зарубіжної літератури навчально-виховного обєднання№2

Зарубіжна література. 2-4 класи
Перелік програм спецкурсів та факультативів, рекомендованих до використання у навчально-виховному процесі

4. Література. Концептуальний аспект
Механізми впровадження моделі у практику роботи школи. Напрями модернізації освітнього процесу та їх обґрунтування

Література: Гончаренко С. У. Фізика. 10-11 кл. – К.: Освіта, 1996
Тема: Електромагнітні хвилі в природі І техніці. Принцип дії радіотелефонного зв’язку. Стільниковий зв'язок

Література: Євграфові, Каган
Мета: Вивчити зміну ентропії в реальних системах, показати залежність її від маси та питомої теплоємності тіла

Література
Виховуємо толерантність: з досвіду роботи практичних психологів знз м. Кременчука / За ред. Л. В. Зюман, Л. В. Сироти. – Кременчук:...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

f.lekciya.com.ua
Головна сторінка