Пошук по сайту


Постійність діяльності - Механізм регулювання міжнародних економічних відно­ син

Механізм регулювання міжнародних економічних відно­ син

Сторінка2/2
1   2

Постійність діяльності. Спочатку конференції і конгреси від­бувалися через необхідність вирішення конкретної проблеми. З часом у практику ввійшли періодичні міжнародні наради, коли створювались більш-менш постійні органи, які займалися питан­нями скликання та обслуговування конгресів і конференцій, а іноді здійснювали інші функції у перервах між конференціями. Саме ці органи і започаткували майбутні постійно діючі організації.

Участь держав (урядів). Виникненню міждержавних (міжуря­дових) організацій, як правило, передувало створення неурядових союзів (асоціацій, спілок), членами яких були або національні ор­ганізації, або окремі фізичні та юридичні особи з різних країн.

Функціональна спрямованість. Багато організацій і зараз орієнтовані на вирішення вузького кола питань, але дедалі біль­ше стає міжнародних інституцій, які, вирішуючи навіть функціо­нальні питання, не можуть абстрагуватися від політичних, регіо­нальних, економічних проблем. Тому більшість організацій у своїй діяльності тяжіють до ширшої компетенції, не згадуючи вже про спеціально створювані організації широкої компетенції.

1.3. СУТНІСТЬ СУЧАСНОЇ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи; звужений (інституціональний) та розшире­ний. Відповідно до першого трактування міжнародна організація — це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних від­носин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (дер­жавами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

Якщо виходити з самого визначення, а також з міжнародних юридичних норм, то належність до міжнародних організацій ви­значають такі критерії:

  • об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних
    та фізичних осіб);

  • погоджені, спільні, постійні цілі;

  • наявність міжнародного установчого документа;

  • постійні організаційні інституції;

— політико-організаційні норми;
-— юридична рівність учасників;

— відповідність цілей створення та діяльності загальновизна­
ним принципам і нормам міжнародного права.

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елемента­ми, що відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, ха­рактер компетенції, організаційна структура, членство, проце­дурні аспекти.

Представники другого підходу твердять, що міжнародна ор­ганізація — це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльно­сті виходить за межі однієї країни і має постійну структуру орга­нів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до між­народних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.

Крім того, в західній літературі часто використовується термін «міжнародний інститут» у трьох значеннях:

  • міжнародної конференції (конгресу);

  • міжнародної комісії (комітету);

  • міжнародної організації.

Усі ці установи, безумовно, мають родову спільність: міжна­родна сфера діяльності, міжнародний характер компетенції та відповідний механізм здійснення регулювання міжнародних від­носин. А відрізняються вони своїм місцем та правовим станом у системі міжнародних відносин. Міжнародні конференції та між­народні комісії, як правило, не є суб'єктами міжнародного права, а міжнародні організації — так.

Сучасні міжнародні конференції можна класифікувати за складом учасників, за географічним охопленням, цілями, рівнем і термінами скликання (рис. 1.4).



Рис. 1.4. Систематизація міжнародних конференцій

Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними ор­ганами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність міжнародної правосуб'єктності. Робо­та конференцій будується згідно з власними правилами процеду­ри і регулюється тимчасовими організаційними структурами.

Міжнародні комісії та комітети створюються зазвичай на основі міжнародної угоди, їхня діяльність має постійний харак­тер, вони створюють певні механізми для її забезпечення, а тому більш, ніж конференції, схожі на міжнародні організації.

1.4. ТИПІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Проблеми класифікації міжнародних організацій пов'язані не стільки з великою кількістю їх, скільки з існуванням безлічі різних ознак, за якими можлива класифікація. Тому доцільніше вести мо­ву не про класифікацію, а про типізацію організацій. При цьому треба виділити найважливіші критерії, на основі яких може бути запропонована найзручніша та наймісткіша типологізація.

Міжнародні організації можна розрізняти щонайменше за трьома базовими критеріями: членство держав, географічне охо­плення, компетенція. Крім того, характеристику можна доповни­ти ознаками юридичного статусу, характеру діяльності, періоду функціонування та порядку вступу до організації (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 ТИПІЗАШЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Критерії типізації

Типи організацій

Членство держав

1ї міждержавні (міжурядові) 2) недержавні 3) змішані

Географічне охоплення

П глобальні (всесвітні) 2) регіональні 3) субрегіональні

Компетенція (функціональне охоп­лення, спрямованість)

Характер повноважень (юридичний статус)

1) універсальні (загальної компетенції) 2) спеціальні (вузької компетенції)

1) міжнародні 2) наднаціональні

Характер діяльності

1 регулювальні 2 контрольні 3 координаційно-інформаційні 4 консультативні

Період функціонування

1) тимчасові 2) постійні

Порядок вступу до організації

відкриті закриті

Від характеристик (ознак) організації залежить її роль і місце в системі міжнародних відносин.

Найвагомішим критерієм типізації міжнародних організацій визнано членство держав, згідно з яким організації поділяються на міждержавні (МДО) та недержавні (НДО). Міжнародні між­державні організації — це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну право-суб'єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.

Міжнародні недержавні організації — організаційно оформ­лені за спільними або близькими соціальними, політичними, еко­номічними, ідейними, професійними та іншими інтересами об'єднання різних громадських угруповань з різних країн.

Деякі організації не можуть бути прямо віднесені до МДО чи НДО. Наприклад, Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також вклю­чає представників професійних спілок та робітників, або Інтер-пол — недержавна асоціація понад 100 країн, в якій, проте, бе­руть участь як поліцейські професійні органи, так і державні установи. Організації такого типу прийнято називати змішаними. Офіційний же стан організації визначає наявність установчої угоди між країнами — у міждержавних організацій або її відсут­ність — у недержавних.

Іншим важливим критерієм типізації організацій є географічне охоплення. За ним вирізняють глобальні, регіональні та субрегіо-нальні організації:

глобальні — це організації, членами яких є представники всіх (чи майже всіх) країн світу або регіонів.

  • регіональні — це організації, в роботі яких бере участь ве­
    лика кількість представників певного регіону;

  • субрегіойальні — організації, утворені з представників не­
    великої кількості одного або різних регіонів (Центральноєвро­
    пейська ініціатива, Організація Чорноморського економічного
    співробітництва).

Поширеною серед неспеціалістів є думка, що міждержавні організації обов'язково мають глобальний характер. Фактично ж тільки третину всіх МДО можна віднести до категорії справ­ді глобальних. Більшість МДО — це регіональні, субрегіо-нальні і навіть білатеральні організації. Зазначимо, що регіо-налізм історично був найвагомішим чинником, що вплинув на появу і розвиток цих організацій. Це зумовлено тим, що на ре­гіональному рівні об'єктивно формуються інтенсивніші зв'язки між сусідніми країнами, виникає необхідність та можли­
вість створення митних союзів, військових альянсів. Крім того,
витрати на участь у регіональних організаціях, як правило, мен­
ші, ніж у глобальних,

Не всі країни однаково представлені в системі міждержавних організацій. Найменша кількість МДО створена в Азії, Африці та Латинській Америці, що пояснюється як відносною молодістю цих держав, так і недостатніми фінансовими можливостями. До двадцяти країн, які беруть участь у найбільшій кількості МДО, належать усі країни Західної Європи, Північної Америки, а також Австралія. Аналогічні характеристики й у системи недержавних організацій. Лише четверта частина з 4 тис. сучасних НДО мають глобальний характер, приблизно 25 % недержавних організацій розміщені в європейському регіоні, що, безумовно, пов'язано з розвитком ЄС.

Щодо компетенції, тобто функціональної спрямованості, ор­ганізації поділяють на універсальні та спеціальні.

Універсальні — організації, які охоплюють широке коло від­носин між членами (економічних, політичних, культурних тощо); це багатоцільові установи.

Спеціальні — організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі (наприклад праці, охорони здоров'я, цивільної авіації тощо) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, культуру, релігію тощо).

У загальній кількості МДО та НДО спеціальні організації переважають над універсальними. З міждержавних тільки кілька мають широкий спектр політичних, економічних та со­ціальних цілей. Більшість з них мають функціональну спеціа­лізацію: економічну, військову, технічну, соціально-культурну. За останніми даними, організації економічного характеру ста­новлять найбільшу кількість — понад половину всіх міждер­жавних організацій.

Недержавні організації є спеціальними за своєю сутністю, оскільки обслуговують специфічні інтереси клієнтів: комерційні, релігійні, соціальні, культурні, професійні та ін.

Створені спочатку як спеціалізовані, деякі організації пізніше можуть розширювати сферу своєї діяльності. Так, ЄЕС, який у 60-ті роки був суто економічною організацією, поступово був за­лучений до вирішення широкого спектра проблем життя країн Західної Європи.

Класифікація міжнародних організацій за трьома найпошире­нішими критеріями подана в таблиці 1.3.





Функціональна

спрямованість




Універсальні

Спеціалізовані




Організація Об'єднаних На­цій

Міжнародний валютний фонд Всесвітня торговельна ор­ганізація



Всесвітня федерація асоці­ацій сприяння ООН Асамблея громадян світу

Всесвітня федерація науко­вих працівників Міжнародна асоціація еко­номічних наук Міжнародна торговельна па­лата




Організація американських держав Організація африканської єдності Асоціація країн Південно-Східної Азії

Дунайська комісія Арабська поштова спілка Міжамериканський банк роз­витку




Європейський рух Організація солідарності на­родів Азії та Африки

Тихоокеанська туристська організація


За характером повноважень усі міжнародні організації поді­ляють на міжнародні та наднаціональні.

Міжнародні організації — це утворення конфедеративного типу. Конфедерація — форма державного устрою, за якої держа­ви, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою неза­лежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони ство­рюють спеціальні спільні органи.

Наднаціональні організації — це утворення федеративного типу. Федерація — форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодав­чі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем.

Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зо­бов'язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення; у праві надава­ти певні правомочності або вимагати виконання певних обов'яз­ків від національних юридичних та фізичних осіб або державних

18

органів країн-учасниць без безпосередньої трансформації цих правомочностей чи обов'язків у внутрішньодержавне право та ін. Термін «наднаціональний» уперше використано в установчих до­кументах Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) у 1951 році.

Кожна міжнародна організація виконує певні функції: регу­лювальну, контрольну, координаційно-інформаційну, консульта­тивну. Пріоритетна щодо форм і методів роботи організації функ­ція визначає характер її діяльності.

Залежно від термінів функціонування, зазначених в установ­чих документах, організації поділяються на тимчасові та постійно діючі. Поняття «тимчасова» треба сприймати умовно: багато міжнародних організацій засновано на угодах строком на 10 — 20 років, який можна продовжувати згідно з процедурою організації. З іншого боку, якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припи­нила своє існування. При цьому датою завершення її діяльності вважається дата закриття останнього пленарного засідання.

За порядком вступу міжнародні організації поділяються на відкриті, членом яких може стати будь-яка держава на свій роз­суд, і закриті, які можуть приймати нового члена лише за згодою першопочаткових засновників та за дотримання ним деяких ін­ших умов.

На практиці частіше використовуються синтезовані (змішані) класифікації. Фахівці Інституту міжнародних відносин Київсь­кого національного університету ім. Тараса Шевченка, наприк­лад, пропонують таку класифікацію міжнародних організацій: організаційні структури широкого профілю; спеціалізовані ор­ганізації системи ООН; регіональні організації; угоди, які регу­люють торгівлю певними видами товарів; вузькоспеціалізовані агентства.

Класифікація міжнародних економічних і фінансових органі­зацій, запропонована французьким економістом М. Пебро, від­биває європейський погляд на сучасну картину міжнародних організацій. Так, на міжнародну економіку і фінанси впливають: всесвітні організації (ООН, Бреттон-Вудські інститути, ГАТТ— ВТО); організації, створені з ініціативи Заходу (Організація економічного співробітництва і розвитку, «Велика сімка»); єв­ропейські організації (Європейський Союз, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін.); органи регіонального або дво­стороннього співробітництва з країнами «третього світу» та Східної Європи.

Ключові терміни

Координація економічних дій Міжнародні організації

  • багатостороння — міждержавні

  • двостороння — недержавні

  • дискретна — глобальн і

  • інституціональна —регіональні
    Механізм регулювання МЕВ — субрегіональні

  • інституційно-правові структури — універсальні

  • інструменти та методи управління — спеціальні

  • принципи управління — міжнародні

  • національний рівень — наднаціональні

  • міжнародний рівень — тимчасові
    Міжнародна комісія — постійно діючі
    Міжнародна конференція — відкриті
    Міжнародна організація — закриті

Контрольні запитання і завдання

  1. Які елементи і рівні має механізм регулювання МЕВ?

  2. У чому полягає суть процесу координації економічних дій?

  3. Поясніть сутність та особливості білатеральної, багатосторон­
    ньої, дискретної та інституціональної координації економічних дій у
    міжнародних відносинах?

  4. Назвіть та охарактеризуйте основні стадії виникнення та розвит­
    ку міжнародних організацій.

  5. Які риси притаманні сучасному етапові розвитку міжнародних
    організацій?

  6. Назвіть критерії, за якими можна визначити історичні тенденції
    зміни сутності міжнародних організацій.

  7. Дайте визначення міжнародної організації і назвіть критерії, які
    дозволяють віднести організацію до категорії «міжнародна».

  8. Яке значення має термін «міжнародний інститут» у контексті
    міжнародної організації?

  9. Які типи міжнародних конференцій ви знаєте?

10. Назвіть критерії типізації, відповідні типи та приклади міжнарод­них організацій.

Запитання для обговорення

  1. Якими є, на Ваш погляд, перспективи розвитку інституціональної
    координації і чому?

  2. Як можна пояснити динаміку створення міжнародних організа­
    цій? Який прогноз щодо їх кількості найбільш реальний і чому?

  3. Чому в міжнародні організації вступають:

а) держави;

б) юридичні особи;

в) фізичні особи?

4. Як пояснити те, що найменша кількість міждержавних організа­
цій створена в Азії, Африці та Латинській Америці?



МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

2.1. ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Останнім часом у поняття «міжнародне право» в широкому розуміння включаються: міжнародне приватне право, міжнарод­не публічне право і право міжнародних організацій. Усі ці між­народно-правові системи, які регулюють різноманітні міжнародні відносини, тісно пов'язані і взаємодіють з національними право­вими системами. Міжурядові організації впливають на розвиток міжнародно-правових систем через участь у процесі правотво-рення, який включає два види діяльності — правотворчість і пра-вовикористання.

Міжурядові організації, так само як і держави, є суб'єктами міжнародного публічного права.

Право міжнародної організації — органічно взаємопов'яза­ний комплекс правових принципів і норм, які забезпечують існу­вання та діяльність організації.

Обов'язок членів організацій дотримуватись відповідних норм обумовлений фактом членства в організації. Невиконання окремих норм права організації передбачає застосування пев­них санкцій.

Джерелами права міжнародної організації є:

  • статути або угоди про їх створення;

  • домовленості щодо регламенту, правил процедури;

  • окремі акти, які встановлюють статус персоналу;

  • домовленості з урядами країн перебування; угоди з іншими
    міжнародними організаціями.

Правові норми, пов'язані з діяльністю міжнародних організа­цій, умовно можна поділити на три групи:

1. «Внутрішнє право» («власне право») — норми, які регла­ментують діяльність самих міжнародних організацій, визначають характер функцій та правовий стан різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інших питань (рис. 2.1).



Рис. 2.1. Коло питань, що їх регулює «внутрішнє право» міжнародної організації

Правила процедури регулюють: умови та порядок вступу й виходу з організації; організаційну структуру; функції, права та ' обов'язки органів різного рівня; порядок, методи та технічні при­йоми прийняття рішень; документообіг та ін. З поняттям статусу персоналу пов'язані такі питання: правовий стан персоналу, тру­дові відносини, умови життя, гарантії, привілеї та імунітети. Уго­ди з урядом країни перебування в частині внутрішнього режиму організації стосуються умов акредитації та статусу персоналу.

Джерела формування бюджету, методологія розрахунку роз­мірів внесків членів організації, напрями використання бюджету, порядок прийняття рішень з фінансових питань тощо — фінансо­ва частина «внутрішнього права».

2. «Зовнішнє право» — норми, які фіксують місце міжнарод­ної організації в загальній системі міжнародних відносин: право­вий інструмент, за допомогою якого міжнародна організація за­безпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, зв'язки з державами та іншими міжнародними і національними організаціями (рис. 2.2).



Рис. 2.2. Коло питань, що їх регулює «зовнішнє право» міжнародної організації

Відносини з іншими міжнародними інститутами стосуються найрізноманітніших організаційних, фінансових, політичних, пра­вових питань, передбачених статутами міжнародних організацій

та пізнішими угодами й домовленостями. Відносини з країною перебування (в частині зовнішнього права) стосуються режиму перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів організації в цілому. І нарешті, питання міжнародного приватно­го права: придбання нерухомості (в тому числі землі) та рухомо­го майна, отримання власності і матеріальних цінностей від ін­ших міжнародних організацій; укладання контрактів на здійс­нення робіт, оренду транспортних засобів тощо; відкриття та ви­користання рахунків у банках, отримання позичок; участь у су­дових справах, інші аспекти.

3. Частиною правових норм, що становлять правову основу діяльності міжнародної організації, можуть бути норми, які за­безпечують участь деяких організацій у процесі міжнародної нормотворчості (це стосується передусім недержавних організа­цій та ООН).

2.2. МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА КРАЇНИ-ЧЛЕНИ

Кожна міжнародна міжурядова організація створює власну правову систему. Що стосується системи ООН, то в цих органі­заціях правові системи суттєво уніфіковані через тісний взає­мозв'язок і співробітництво між ними. Уніфікації зазнали прак­тично всі сторони діяльності міжурядових організацій системи ООН — відповідальність держав-членів, контрактне право, від­носини з неурядовими організаціями тощо.

Міжнародні організації, як правило, побудовані на принципі суверенної рівності держав-членів, про що свідчить положення про представництво — «одна держава — один голос» і право до­бровільного виходу з організації. Але з цього правила є винятки. Міжурядові організації на основі згоди держав можуть користу­ватися засобами, що обмежують державний суверенітет, наприк­лад, з певних питань приймаються рішення, обов'язкові для дер-жави-члена, незалежно від її думки, або застосовуються приму­сові заходи (санкції) до держав-членів, або вимагається надання інформації з питань внутрішнього життя тощо. Таким чином, держави обмежують добровільно свій суверенітет, передаючи певні повноваження міжнародній організації, тобто втрачають право здійснювати заходи, які є компетенцією міжнародної орга­нізації. Проте при цьому не відбувається заміщення суверенних прав держав повноваженнями організації. Тобто міжнародна організація не обмежує суверенітет держав більше, ніж це робить міжнародне право, яке базується на згоді держав.

В доповнення до типізації міжнародних організацій (див. п. 1.4, табл. 1.2) залежно від розподілу повноважень між міжна­родною організацією і її державами-членами виділяються такі типи міжнародних організацій: 1) міжурядові організації, що ви­конують координуючі функції; 2) міжнародні організації, що ви­конують окремі наднаціональні функції; 3) повністю наднаціо­нальні організації.

В організаціях першого типу перерозподілена компетенція залишається спільною для держави й організації. В організаці­ях другого типу конкретні питання передаються виключно у ведення міжнародної організації. До таких питань належать глобальні проблеми сучасності, що потребують особливих ме­ханізмів регулювання. В установчих документах цих організа­цій встановлюється компетенція, що стосується певних сфер державної влади і обмежує функції держави в цих сферах. Члени організації зобов'язані підкорятися її рішенням всупе­реч своїй незгоді з рішеннями. До організацій, що виконують окремі наднаціональні функції, належать Міжнародний валют­ний фонд і Група Всесвітнього банку. їхня наднаціональність поширюється на сферу валютно-фінансових проблем, що на­лежать, за статутом, до їхньої компетенції. Елементи наднаці-ональності притаманні й діяльності Ради Безпеки ООН. Вони стосуються виключного права приймати рішення про застосу­вання примусових заходів з використанням збройних сил за відсутності подібного права у держав (виняток — право на са­мооборону). Тенденції розвитку наднаціональних елементів сьогодні притаманні багатьом міжурядовим організаціям сис­теми ООН.

В установчих документах міжнародних організацій третього типу встановлюється досить широка компетенція, що стосується всіх основних компонентів держави (території, населення, влади) й обмежуються функції держав-членів у питаннях, які заторку-ють ці компоненти. Основними особливостями повністю надна­ціональної міжнародної організації є:

  1. право міжнародної організації на втручання в питання, що
    належать до внутрішньої компетенції держави згідно з її конс­
    титуцією;

  2. повноваження організації на створення з метою регулюван­
    ня цих питань: а) правил, обов'язкових для держав-членів; б) ме­
    ханізмів контролю і примусу до дотримання цих правил;

  1. покладання широких повноважень з визначення правил і
    налагодження контролю за їх дотриманням на непредставницькі
    органи, тобто міжнародних службовців;

  2. право організації своїми рішеннями зобов'язувати й упов­
    новажувати фізичних і юридичних осіб держав-членів.

Прикладом міжнародної організації повністю наднаціонального типу є Європейський Союз, який в особі своїх головних органів — Європейської ради, Європейського парламенту, Ради Європейсь­кого Союзу і Європейської комісії — уповноважений створювати правила-регламенти і директиви, обов'язкові для країн-членів. Крім того, у складі Європейського Союзу є Європейський суд, який контролює дотримання регламентів і директив і має повно­важення на примус держав-членів до їх виконання.

Суперечностей між основними принципами міжнародного пра­ва (поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи) і членством держав у наднаціональних організаціях не існує в тому разі, якщо статути організацій передбачають добро­вільність виходу з організації.

Таким чином, поява елементів наднаціональності в компетен­ції міжнародної організації не суперечить розвиткові держав як суверенних утворень.

2.3. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Термін «рішення міжнародної організації» має загальне зна­чення. В статутах організацій зазвичай розкривається його суть та обирається конкретна правова форма; постанова, рекомендація, рішення, резолюція, висновок, звернення тощо. Так, ОЕСР (Орга­нізація економічного співробітництва і розвитку) приймає три види рішень: 1) постанови, які є обов'язковими для членів органі­зації за винятком держав, що утрималися від голосування, і дер­жав, національні конституції яких не дозволяють прийняти цю постанову; 2) рекомендації, які мають консультативний характер; 3) резолюції — у вигляді звернення до країни (міжнародної органі­зації) чи інформативного документа. В ЄС передбачено чотири юридичні форми рішень: директиви (зобов'язують країни щодо кінцевого результату, але дають можливість самостійно вибрати шляхи та засоби його досягнення), пропозиції (обов'язкові для всіх країн-членів), рішення (обов'язкові для країн, які заявили про заці­кавленість у них) і рекомендації, що не мають обов'язкової сили.

Крім того, рішення міжнародних організацій можуть бути класифіковані за такими критеріями: юридична сила, адресат, географічна спрямованість, метод їх прийняття і сфера питань, до яких належить рішення (рис. 2.3).









Види рішень міжнародних організацій


обов' язкові необов'язкові


процедурні

з питань суті діяльності

зовнішні внутрішні

національні регіональні глобальні


За сферою, до якої належить рішення


За географічною спрямованістю


прийняті одностайно •^прийняті більшістю голосів ♦^прийняті на основі консенсусу

зваженим голосуванням




Рис. 2.3. Види рішень міжнародних організацій

Прийняття рішень є одним із найважливіших етапів діяльності міжнародної організації. Процес прийняття рішень може мати прин­ципово різний характер у міждержавних та недержавних організа­ціях, міжнародних інститутах різної політичної та функціональної спрямованості. Практика діяльності міжнародних організацій свід­чить, що основними етапами процедури прийняття рішень є:

  1. постановка питання;

  2. розгляд питання та розробка рішення;

  3. прийняття рішення (голосування, консенсус).

На стадії постановки питання пропозиція про обговорення і Прийняття рішень одним із органів міжнародної організації може бути внесена:

— членом міжнародної організації;

«кваліфікована» більшість — прийняття рішень визначе­ною статутом організації кваліфікованою більшістю (наприклад дві третини) голосів.

За використання мажоритарного методу обов'язково обгово­рюються наслідки голосування для меншості — обов'язок вико­нувати ці рішення або можливість діяти самостійно.

Консенсусний метод прийняття рішень з'явився в практиці пе­редусім неурядових міжнародних організацій в середині 60-х років. На сьогодні ще немає єдиного погляду на те, що таке «консенсус». Це пояснюється тим, що консенсус має різноманітні форми і за змі­стом часто збігається з такими поняттями, як «без голосування», «без дискусії», «одностайно». Найчастіше під консенсусом розумі­ють такий метод розробки і прийняття рішень, коли не виникає за­перечень з боку хоча б одного члена організації проти прийняття конкретного акта або документа. Отже, консенсус — це:

  1. процес досягнення спільного рішення через розробку попе­
    редньо погодженого погляду;

  2. процедура прийняття рішення без голосування і за відсут­
    ності у більшості випадків формально внесених заперечень.

«Зважене» голосування — метод прийняття рішень, за яко­го члени організації мають неоднакову кількість голосів залеж­но від зазначених у статуті показників (критеріїв): участь у фі­нансуванні організації, економічний потенціал, обсяг зовніш­ньої торгівлі тощо.

Одна й та сама міжнародна організація може користуватися різними методами залежно від ступеня погодженості позицій учасників.

За оцінкою експертів, нині за частотою застосування в міжна­родних організаціях методи прийняття рішень поділяються так: мажоритарний та консенсусний — 72 %, одностайності — 15%, «зваженого» голосування — 13 %. Найтрадиційнішим і найпо­ширенішим у сучасних міжнародних організаціях є мажоритар­ний метод.

Процес прийняття рішення закінчується процедурою, після якої рішення юридично визнається прийнятим або відхиленим. Для цього використовуються спеціальні технічні процедури при­йняття рішень (рис. 2.5).

Акламація (лат. ассіатаііо — крик, вигук) — прийняття або відхилення рішення без голосування, на основі реакції учасників (вигуків, реплік та ін.). Цей технічний прийом використовується в комітетах Генеральної Асамблеї ООН, у багатьох недержавних організаціях.







Рис. 2.5. Технічні прийоми прийняття рішень у міжнародних організаціях

Голосування як процес виявлення думки (ставлення) при ви­рішенні питань у міжнародних організаціях буває просте і по­іменне. Просте голосування (тобто без фіксації позиції голосую­чої сторони) може провадитись таємно чи відкрито. Просте тає­мне голосування, засноване на використанні анонімних анкет, дозволяє повністю зберегти в таємниці позицію члена організації з даного питання. В результатах простого відкритого голосування також не фіксується, якому членові організації належить «за» чи «проти». Просте відкрите голосування підняттям рук або вста­ванням застосовується за вирішення будь-яких питань, якщо ста­тутом не встановлено інше або жоден з представників держав-членів не вимагає поіменного голосування.

Поіменне голосування, як правило, провадиться в таких ви­падках: для вирішення спірних питань; для вирішення питань, що мають принциповий характер; для здійснення морального тиску на іншу сторону.

Техніка поіменного голосування така:

  1. Визначається послідовність голосування. Поіменне голосу­
    вання проходить в алфавітному порядку назв країн-учасниць, по­
    чинаючи з країни, яка визначається згідно з жеребкуванням. По­
    рядок назв будується за алфавітом офіційної мови організації, а
    якщо в організації затверджено кілька офіційних мов, то прово­
    диться додаткове жеребкування для визначення мови.

  2. Викликають кожного члена організації (країни-учасниці), і
    її представник відповідає «так», «ні» чи «утримуюсь». Відповіді
    фіксуються в документах засідання.

3. Підбиваються підсумки голосування і оприлюднюється ос­таточне рішення.

Останній прийом голосування — листовно — передбачає отримання письмових відповідей на попередньо розіслані листи-анкети. Цим прийомом, як правило, користуються недержавні організації та невеликі організації країн, що розвиваються.

Консенсус як технічний прийом прийняття рішень складається з таких дій: зачитується вголос погоджений текст документа, конста­тується відсутність заперечень, рішення оголошується прийнятим.

2.4. МІЖНАРОДНІ СЛУЖБОВЦІ

Термін «міжнародні службовці» означає сукупність осіб, на яких покладено завдання забезпечити функціонування міжнарод­них організацій. їхня професійна діяльність присвячена міжнарод­ній за своєю природою меті, на них поширюється особливий пра­вовий режим. Найвідомішим є визначення міжнародного служ­бовця як особи, якій представниками кількох держав або орга­ном, що діє від їхнього імені, доручено на основі міждержавної угоди і під контролем цих держав або цього органу здійснювати постійно і на підставі особливих юридичних правил певні функ­ції в спільних інтересах усіх даних держав.

Отже, статус міжнародного службовця визначають три основ­ні ознаки:

  1. перебування на службі міжнародної адміністрації, яка під­
    порядкована не одній державі, а сукупності держав-членів;

  2. діяльність заради досягнення цілей та в ім'я інтересів між­
    народної спільноти в цілому; територіально обмежена компетен­
    ція не суперечить поняттю міжнародного службовця;

  3. робота в міжнародній організації повний робочий час і на
    постійній основі, повна віддача власних сил і здібностей для ви­
    конання покладених на нього функцій (технічні експерти, члени
    арбітражних комісій, адміністративних трибуналів, комісій з
    примирення не є міжнародними службовцями).

Характеризуючи статус міжнародного службовця, слід брати до уваги такі аспекти, як призначення, стан, обов'язки та права (рис. 2.6).

Право призначення міжнародних службовців належить тільки конкретній міжнародній організації і здійснюється зазвичай її гене­ральним секретарем або директором. Уряди безпосередньо беруть участь у процесі призначення міжнародних службовців тільки висо­кого рангу (членів міжнародних судів, генеральних секретарів та ін.).



Рис. 2.6. Елементи статусу міжнародного службовця

Відбір міжнародних службовців провадиться з урахуванням двох базових принципів: наявність відповідних особистих рис (працездатність, компетентність, сумлінність та ін.) і необхідність збалансованого регіонального представництва.

Правовий стан міжнародного службовця може визначатися або на підставі контракту, складеного між ним та організацією, або виходячи із затвердженого організацією статусу персона­лу. В ООН, ЄС прийнято останній спосіб. Правовий стан фак­тично регулює структуру та рівень обов'язків прав міжнарод­ного службовця.

Основні обов'язки міжнародного службовця полягають у та­кому: виконувати доручені функції і зосереджувати всі сили на роботі; не брати участі у діяльності, не сумісній зі станом міжна­родного службовця; берегти професійну таємницю; діяти тактов­но, з необхідною стриманістю; утримуватися від участі у полі­тичній діяльності; не консультуватися і не отримувати рекомен­дацій (вказівок) від будь-якого уряду чи влади.

Серед прав міжнародного службовця можна назвати: отри­мання заробітної плати, грошової допомоги, пенсії; користування податковими привілеями; гарантований правовий захист через систему незалежних адміністративних трибуналів.

2.5. ІНСТИТУТ ПОСТІЙНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ ДЕРЖАВ ПРИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Для забезпечення повноцінної участі країн-членів у роботі міжнародної організації створений апарат постійних представ­ництв. Правові основи інституту постійних представництв при міжнародних організаціях були закладені ще в Статуті ООН уповоєнний період та інших міжнародно-правових актах. Резо­люція за № 257, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 3 груд­ня 1948 р., присвячена саме інституту постійних представництв. Сьогодні діяльність постійних представників та постійних пред­ставництв при міжнародних організаціях регламентується Ві­денською Конвенцією про представництво держав у їхніх відно­синах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р. Конвенція тлумачить поняття «міжнарод­на організація універсального характеру» як «ООН, її спеціалі­зовані установи, Міжнародне агентство з атомної енергії і будь-яка аналогічна організація, членський склад і відповідальність якої має широкий міжнародний характер». Тобто будь-яка регі­ональна або субрегіональна організація у відносинах з держава-ми-членами та при їхній згоді може застосовувати положення Конвенції 1975 року.

У Конвенції 1975 р. постійне представництво країни визначає­ться як «місія постійного характеру, яка направляється для того, щоб представляти її при цій організації». Постійні представницт­ва при міжнародних організаціях входять до системи зарубіжних органів зовнішніх зносин і є складовою частиною дипломатичної служби держави, як і посольства.

Конвенція 1975 р. регламентує процедуру заснування постій­ного представництва при міжнародній організації статтею 5, суть якої полягає в тому, що: а) держави-члени можуть, якщо це допу­скається правилами організації, заснувати постійні представниц­тва для виконання необхідних функцій; б) держави, що не є чле­нами організації, можуть, якщо це допускається правилами орга­нізації, заснувати постійні комісії спостерігачів; в) організація повідомляє державу перебування про заснування представництва попередньо. Питання щодо створення постійного представництва країна вирішує самостійно, керуючись своєю суверенною волею і практичними міркуваннями (наприклад фінансовими, кадровими тощо). Відсутність постійного представництва при Організації ніяк не відбивається на правах і обов'язках, передбачених членст­вом в організації. Виняток становить лише членство у Раді Без­пеки ООН.

Права держави щодо заснування постійного представництва при Організації повинні забезпечуватися самою Організацією і державою, на території якої знаходиться штаб-квартира або відділення цієї Організації. Основою цього є двостороння угода між Організацією та державою її перебування. Угода автоматично поширюється на всі держави-члени даної міжна-

родної організації, що бажають відкрити при ній постійне пре­дставництво.

Згідно зі статтею 6 Конвенції 1975 р. основними напрямами роботи постійного представництва є:

—забезпечення представництва надсилаючої держави при Організації;

—підтримка зв'язку між надсилаючою державою та Органі­зацією;

—ведення переговорій з Організацією та в її рамках;

—з'ясування суті діяльності Організації та повідомлення про неї уряду надсилаючої держави;

—забезпечення участі надсилаючої держави в діяльності Ор­ганізації;

—захист інтересів надсилаючої держави по відношенню до Організації;

—сприяння реалізації цілей та принципів Організації шляхом співробітництва з нею та в її рамках.

На відміну від дипломатичного представництва (посольства) діяльність постійного представництва при міжнародній організа­ції здійснюється на тристоронній основі; держава, що надсилає представництво, — Організація — країна перебування штаб-квартири Організації або її відділення. Постійне представництво не акредитується, на відміну від посольства, при державі перебу­вання, оскільки створюється виключно для підтримання зв'язків з Організацією. Однак воно повинно користуватися всіма приві­леями та імунітетами, що визначаються міжнародно-правовим чином. На практиці ці привілеї та імунітети надаються представ­ництву державою перебування і залежать як від внутрішнього за­конодавства країни перебування, так і від стану політичних від­носин між двома державами.

Незважаючи на те, що Конвенція передбачає здійснення функ­цій постійного представництва в рамках взаємовідносин з Орга­нізацією, реальна діяльність представництва іноді охоплює сфери поза рамками відносин з Організацією. Це стосується передусім постійних представництв держав при ООН. Наприклад, вони мо­жуть встановлювати і підтримувати контакти з органами зовніш­ніх зносин або представниками тих держав, з якими відсутні дип­ломатичні відносини, або за дорученням своїх урядів можуть вести переговори і підписувати угоди про встановлення дипло­матичних відносин тощо.

Процедура призначення глави постійного представництва і надання йому повноважень аналогічна призначенню глави дип-ломатичного представництва. Згідно зі статтею 11 Конвенції дер-жава-член може уповноважити свого постійного представника діяти як делегат в одному або кількох органах організації. Дер­жава, яка не є членом Організації, може уповноважити свого постійного спостерігача бути делегатом-спостерігачем в одному або декількох органах Організації, якщо це допускається прави­лами Організації. Глава представництва уповноважений укладати угоди з Організацією.

У складі постійного представництва, окрім його глави, пе­редбачається наявність дипломатичного, адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу. До складу постійних представництв при спеціалізованих організаціях включаються експерти, фахівці, науковці та практичні спеціалісти в зазначе­ній галузі, які не є професійними, ранговими дипломатами, але мають під час роботи дипломатичний статус, оскільки вико­нують представницькі функції. Кількісний склад представницт­ва повинен відповідати функціям Організації, потребам даного представництва, обставинам і умовам, що існують у державі перебування.

Місцезнаходження представництва, як правило, збігається з місцезнаходженням Організації. Проте, якщо це допускається правилами Організації і держава перебування не має заперечень, надсилаюча держава може заснувати своє представництво або відділення представництва в іншому місті, ніж те, де знаходиться штаб-квартира Організації. Представництво, як і дипломатичне посольство, має право користуватися прапором та емблемою над­силаючої держави на фасадах своїх приміщень, а для глави пред­ставництва це правило поширюється на його резиденцію та засо­би пересування.

Країна — не член міжнародної організації може надсилати своїх спостерігачів для участі в роботі органів Організації, якщо це дозволяється її правилами. Іноді таким державам дозволяється акредитувати місії постійних спостерігачів. Наприклад, при ООН такі місії мають Ватикан, Швейцарія, Організація визволення Па­лестини. Місія спостерігача не дає йому права брати безпосеред­ню участь у діяльності організації, тобто спостерігач не може брати участь у голосуванні при прийнятті рішення в будь-якому з органів Організації, однак він має право обговорювати питання та висловлювати свої думки і, таким чином, впливати на при­йняття рішень.
Ключові терміни

Акламація Методи прийняття рішень

Більшість — одностайний

  • абсолютна — мажоритарний

  • кваліфікована — консенсусний
    Віденська Конвенція про пред- — метод «зважених» голосів
    ставництво держав Міжнародні службовці
    «Внутрішнє право» ' Місія постійного спостерігача
    Глава постійного представництва Наднаціональна міжнародна ор-
    Голосування ганізація

  • просте таємне Одностайність

  • просте відкрите — абсолютна

  • поіменне — відносна

  • листовне — «кваліфікована»
    «Зовнішнє право» — зацікавлених сторін
    Консенсус Постійне представництво країни

при міжнародній організації Право міжнародної організації

Контрольні запитання і завдання

  1. Дайте визначення права міжнародної організації та назвіть його
    джерела.

  2. Які питання регулює «внутрішнє право»?

  3. Які питання регулює «зовнішнє право»?

  4. Які типи міжнародних організацій можна виділити залежно від
    розподілу повноважень між організаціями та їхніми членами? Якими є
    характерні риси міжнародних організацій цих типів?

  5. Назвіть критерії класифікації та відповідні види рішень міжнарод­
    них організацій.

  6. Які основні етапи процесу прийняття рішень у міжнародних ор­
    ганізаціях і в чому їх суть?

  7. Дайте визначення абсолютної, відносної, «кваліфікованої» одно­
    стайності та одностайності зацікавлених сторін.

  8. Найпоширенішим на сьогодні є мажоритарний метод прийняття
    рішень. У чому його суть? Яка різниця між абсолютною та кваліфіко­
    ваною більшістю?

  9. Дайте визначення термінам «консенсус» і «консенсусний» метод
    прийняття рішень.

10. Розкрийте суть методу «зважених» голосів.

  1. Охарактеризуйте технічні прийоми прийняття рішень у міжнаро­
    дних організаціях.

  2. Які ознаки визначають належність особи до міжнародного служ­
    бовця. Дайте визначення цього поняття.

13.3 яких елементів складається поняття «статус міжнародного служ­бовця»?

  1. Які міжнародні документи регламентують діяльність постійних
    представників і постійних представництв при міжнародних організаціях?

  2. Дайте визначення постійного представництва країни при міжна­
    родній організації згідно з Віденською Конвенцією 1975 року.

  3. Розкрийте суть процедури заснування постійного представництва
    при міжнародній організації.

  4. Назвіть основні напрями роботи постійного представництва.

  5. Охарактеризуйте кадровий склад постійного представництва.

  6. Які права має місія спостерігача при міжнародній організації?

Запитання і завдання для обговорення

  1. Відомо, що за юридичною силою більшість рішень міжнародних
    організацій не є обов'язковими. Чим тоді пояснюється зростаючий
    вплив цих інститутів на розвиток світової економіки?

  2. Чим відрізняється вибір методу та технічного прийому прийняття
    рішення? Як це може вплинути на процес прийняття рішення?

  3. Який із двох базових принципів відбору міжнародних службов­
    ців (наявність відповідних особистих рис чи за ознакою географічного
    розподілення посад) стане пріоритетним у майбутньому?

  4. Порівняйте діяльність дипломатичного представництва держави
    (посольства) і постійного представництва держави при міжнародній ор­
    ганізації.
1   2

Схожі:

1. Сфера діяльності мпрП його роль в організації міжнародних економічних,...
МПрП – це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладнаних відносин з “іноземним елементом”

Світова економіка: структура та загальні тенденції формування
Світове господарство (СГ) – сукупність національних господарств, об’єднаних міжнародним поділом праці та системою міжнародних економічних...

1. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних...
Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних І культурних звязків між країнами, інтенсивний...

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики постанова
Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, затвердженого Указом Президента України від...

Конспект лекцій з міжнародного приватного права. Лекція 1
Ще відомий римський юрист Ульпіан стверджував, що право поділяється на публічне І приватне, які в свою чергу мають поділ за предметом...

Троян С. С., Киридон А. М. Міжнародні відносини у системному вимірі:...
По-друге, охарактеризувати головні етапи в розвитку системи міжнародних відносин або, іншими словами, геополітичні епохи нового І...

Питання до державного екзамену з дисципліни „Історія економічних вчень”
Катона Старшого, Варрона І колумелли на організацію рабовласницького господарства

Конференції, семінару
Надсилаємо План проведення міжнародних та всеукраїнських конгресів, форумів, науково-практичних конференцій та семінарів молодих...

Син українського народу Михайло Васильович Остроградський
Михайла Васильовича Остроградського, виховувати почуття гордості за талановитого земляка, вчити співчувати І співпереживати людським...

Список орієнтованих тем науково-дослідницьких робіт
Стратегія соціально-економічного розвитку України Харківської області: географічні наслідки сучасних економічних перетворень



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

f.lekciya.com.ua
Головна сторінка